Вдячні нащадки пам'ятають

20.07.2018

Василь Петрович Салатюк в складі учасників меморіального заходу

«Їх імена на мармурі куто,
На граніті, металі, щоб кожен їх знав:
«Ніхто не забутий, ніщо не забуто!»
І безвісти ніхто не пропав».

Цими словами молодого попільняньця Романа Сандулаке розпочинається День пам’яті, присвячений героям, які 77 років тому стояли на смерть в боях з німецько-фашистськими загарбниками на теренах нашого краю. За традицією, учасники меморіального заходу зібралися на висоті «Кругляк», біля святого місця – братської могили, над якою височить обеліск «Прикордонникам 94-го загону».

Від нашого «Земляцтва» в урочистих подіях приймав участь Василь Петрович Салатюк – голова районного відділення.

Також, в цей день, сюди прибули активісти ветеранських та громадських організацій з Києва, Житомира, представники прикордонних частин і підрозділів з обласного центру та Попільні, керівники районних і селищних органів влади, мешканці довколишніх населених пунктів. У почесній варті – нинішні прикордонники: старшини Житомирського загону Леся Дем’янчук та Євгеній Олішевський.

До слова запрошується голова Житомирської обласної організації ветеранів-прикордонників, капітан 3-го рангу В’ячеслав Пузовіков. Його розповідь – про незабутні липневі дні 1941 року.

…Звикла до легких перемог в Європі 9-та танкова дивізія армії фельдмаршала Пауля фон Клейста рвалася до Дніпра на Київ. Понад 120 хрестатих панцерників (колона розтягнулася на 15 кілометрів) підходила до Попільні. І саме тут, під Попільнею, Парипсами, Голуб’ятином і Строковом перетнули їм шлях прикордонники 94-го прикордонного загону, бійці 6-го та 16 мотострілецьких полків внутрішніх військ НКВС, воїни-артилеристи Червоної Армії.

Фашисти зупинилися. Вони вже відчули силу опору прикордонників у перші години війни на кордоні. Тоді бійці 94-го Сколівського прикордонного загону не тільки зупинили ворогів, але й за два дні безперервних боїв 24 червня вибили загарбників з радянської території і відновили контроль над кордоном.

На плити лягають квіти, червоні, як кров героїв, ніжні, як наша вдячна пам’ять про них. Далі учасники мітингу вирушили на старий попільнянський селищний цвинтар. Хвилина мовчання біля могил командира 6-го мотострілецького полку внутрішніх військ НКВС В. Юдіна, медичних сестер та братської могили воїнів-прикордонників.

Як свідчать сухі і невблаганні статистичні дані, за роки Другої світової війни (а для нас – під час визвольного походу в Західну Україну (польська війна), боїв у Карелії (фінська війна) та Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років) понад 75 солдат та офіцерів прикордонних військ НКВС отримали звання Героїв Радянського Союзу. В числі нагороджених медаллю «Золота зірка» – вищим символом мужності – Іван Михайлович Середа.

Саме до пам’ятної плити капітану І. М. Середі та Обеліску Слави загиблим у Другій світовій війні кладуться квіти в центрі селища Попільня. Ведучі – самодіяльні артисти Попільнянського центру культури і дозвілля Олена Король та Валентина Концедайло оголошують хвилину мовчання. І хай захід проходить без звукового технічного супроводу, секунди пам’яті відбивають серця присутніх.

А серед них – гості з Києва. Столичну делегацію очолює секретар Громадської організації «Всеукраїнська організація ветеранів-прикордонників» полковник Володимир Іванович Шуров. Разом з ним прибули член ради Київської міської організації Микола Григорович Ріпик, заступники голів рад районних організацій столиці: Дарницької – Володимир Олександрович Семенець, Голосіївської – Олександр Георгійович Машкін та активіст ветеранського руху Володимир Опанасович Шеменя. Всі вони свого часу дбали про недоторканість рубежів Батьківщини, дослужились до високого звання полковників.

Про загальнодержавну важливість дня пам’яті засвідчує і присутність столичної преси. Майстерно, на високому професійному рівні працює фотокореспондент газети «Прикордонник України» Валерій Олійник. А журналістка Наталя Капустянська з газети «Україна молода» спеціально приїхала на Попільнянщину, аби побувати в місцях, зображених на картині художника Володимира Тихоновича Маслака «Поле прикордонників».

Залишаємо райцентр і виїжджаємо на трасу Попільня – Сквира. Довкола дороги жовтіють жита, над ними синіє небо – жива, зрима символіка України. Як і тисячу років тому.

Чому саме тисячу? А тому, що нинішня 77-ма річниця пам’яті радянських прикордонників збіглася з тисячоліттям прикордонної служби на теренах України. Десять століть тому, в часи князівства Володимира Великого, були встановлені кордони Київської Русі. Давньоруську державу оперізувала ешелонова прикордонна сторожова система, основним елементом якої була розвідка противника з метою попередження його дій. Прекрасна сторожова служба – козача варта – функціонувала в Запорозькій Січі. Історія зберегла ім’я одного з її фундаторів – кошового отамана Остафія Дашкевича.

Ось ми в парипсах. Біля обеліска Слави нас зустрічають одягнені в українське вбрання бібліотекар Лариса Іванівна Пухівська, музпрацівник дитсадка Марина Петрівна Фіялка та другокласниця Кіра Волкова. Вони змістовно розповідають про оборонний бій прикордонників, який тривав понад чотири години, про застосування фашистами танкових вогнеметів, про героїзм воїнів у зелених кашкетах, якими командував начальник штабу 5-ї комендатури М. П. Артюхін.

- Сьогодні до цього святого місця нас привела глибока пам’ять і шана, невичерпна вдячність і повага, високий патріотизм, – сказала Лариса Іванівна.

А далі – розповідь про запеклий бій з ворожими танками 73-х лейтенантів – випускників Саратовського військового училища. Всі вони загинули смертю хоробрих. Був серед них і молодший лейтенант Микола Сінокоп. Зберігся його «смертний медальйон» із запискою «Погибну за Родину, но не сдамся». В пам’ять про ці події вдячна громада села Парипси встановила гранітні плити, одна з них присвячена Миколі Сінокопу, друга – невідомим солдатам прикордонних військ 94-го загону. На ній слова «Імена ваші невідомі. Подвиг ваш безсмертний»

У пам’ять про полеглих солдатів до гранітних плит та до Обеліска Слави лягають живі квіти, а ми вирушаємо до Голуб’ятина.

Спиняємося, де від траси Попільня – Сквира дорога повертає на Голуб’ятин. У 1941 році тут прийняли останній бій прикордонники Івана Середи. Тут вони і поховані. Перед їх світлою пам’яттю учасники меморіального заходу схиляють голови.

На імпровізованому мітингу очільник житомирської делегації ветеранів-прикордонників В’ячеслав Володимирович Пузовіков прочитав вірш, присвячений прикордонникам часів Великої Вітчизняної війни, а також оборонцям священних рубежів України, які загинули у 2014-2015 роках на сході України. Там є такі слова:

«…Ви їхній подвиг в душах збережіть,
І возлюбімо Україну, так, як вони могли любить».

До слова запрошується голова громадської організації «Різнобарв’я талантів України» Світлана Маслак. Вона розповідає про історію створення її чоловіком
Володимиром Тихоновичем Маслаком, членом Київської організації національної спілки художників України картини «Поле прикордонників». А ще читає вірш, присвячений мужнім захисникам Вітчизни.

Голуб’ятин. Братська могила воїнів-прикордонників та Героя Радянського Союзу капітана І. М. Середи. Поряд – могила дружини І. М. Середи – Олександри Іллівни, яка заповіла похоронити себе біля чоловіка. Вона багато сил віддала, аби зібрати і зберегти крупинки пам’яті про героїв.

Біля братської могили в центрі Голуб’ятина багато місцевих жителів: людей похилого віку, молоді.

Мітинг відкрив виконуючий обов’язки сільського старости Михайло Іванович Грицай.

- Ми щиро вдячні за турботу про місця поховання воїнів-прикордонників, про високу оцінку Попільнянщиною їхнього подвигу, – сказав у своєму виступі заступник начальника Житомирського прикордонного загону Костянтин Анатолійович Койда. – У ці дні, коли на сході України гинуть наші колеги і бойові побратими з інших військових структур, це допомагає об’єднанню народу й армії. Це допомагає протистояти ворожій навалі.

Настоятель храму святого апостола Іоанна Богослова отець Андрій відправив молебень за патріотів-прикордонників.

- Сьогодні ми зібралися, аби пом’янути душі тих, хто поліг за нашу рідну землю, – говорив священик, звертаючись до вірян та гостей. – Немає більшого вияву любові, аніж віддати душу за други своя. Тож хай нам щира віра в Бога, любов до рідної України укріпляє дух, додає сил, щоб захистити нашу землю від ворогів-супостатів.

Аж ось нас зустрічає Строків, село, де проходив останній рубіж боїв 11-14 липня 1941 року. Ведуча Галина Михайлівна Заболотня розповідає про епізоди героїзму прикордонників, яким вдалося підбити 9 танків і вкласти в землю понад 600 ворожих солдатів.

А далі – концерт-реквієм. Учасники художньої самодіяльності Людмила Анатоліївна Воєводська, Валентина Іванівна Кіндзерська, Надія Григорівна Волоконська, Надія Павлівна Наумчук та акомпаніатор Микола Ростиславович Ковальчук майстерно виконали українські патріотичні пісні. І співалося в тих піснях і про сина, що впав під Берліном, і про калинову пам’ять його матері, і про невитерті сльози солдатських вдів, і про стареньку зморену журавку – матір на високому кургані, яка виглядає своїх дітей. І кожне слово, кожен звук підкреслювали важливість Дня пам’яті – не забувати нікого, не забувати нічого. І всі щиро дякували аматорам строківської самодіяльної сцени.

Нинішня 77 річниця подвигу воїнів-прикордонників збігається ще з двома визначними датами: 100-річчям Української народної республіки та 100-річчям прикордонної служби України. Навесні далекого 1918 року розпочалася охорона державного кордону України. Тоді ж було сформовано управління Окремого корпусу кордонної служби УНР та дев’ять кордонних бригад: Волинська, Могилів-Подільська, Одеська, Чорноморська, Дністровська, Північна, Хоперська (Донецька), Азовська, Курська. Про ефективність та надійність охорони рубежів УНР свідчить спогад Гетьмана Петра Скоропадського: «Справа просувалася важко… все-таки корпус своїми арештами контрабанди себе відшкодовував». Ці слова доповнює цитата з доповіді директора Департаменту митних зборів Андріїва: «…за допомогою кордонців і фінансової охорони установи зібрали мита на суму 44303864 карбованці, тобто цілком окупили видатки держави на утримання кордонної, фінансової варти…» А біля керівництва кордонної служби стояв легендарний прикордонник генерал-хорунжий Олександр Пилькевич.

У селі Попільні учасники меморіальних заходів поклали квіти до братської могили бійцям 94-го прикордонного загону та воїнів 6-го мотострілецького полку НКВС. Після цього у філії Центру культури і дозвілля села Попільня вони переглянули історичний матеріал – відеофільм, створений оператором Олександром Ігоровичем Корольчуком. Мешканка села Попільні Юлія Андріївна Можарівська поділилася спогадами воєнного дитинства, розповіла про особисто бачені оборонні рубежі чекістів і навіть провела авторів місцями, де вівся бій. Тоді ж Володимир Іванович Шуров вручив пам’ятний знак «100 років на варті кордону» учасникам проведення Дня пам’яті. У їх числі були представники Попільнянщини.

Бойові традиції прикордонників-ветеранів Великої вітчизняної війни продовжують нинішні охоронці рубежів нашої держави. Під час виконання завдань при проведенні антитерористичної операції на Сході країни 67 прикордонників віддали життя за свободу та незалежність України, понад 400 – отримали поранення. За мужність і героїзм 665 прикордонників нагороджені державними нагородами, 2842 – відомчими відзнаками. А капітан В’ячеслав Семенов поповнив сузір’я Героїв – посмертно йому присвоєно звання Героя України.

Віктор Чуприна.

---