Безсмертне слово Кобзаря
23.04.2013
З радістю і гордістю вся культурна громадськість України та світу готується до величного ювілею славного Кобзаря. Вшанування пам’яті Тараса Григоровича Шевченка – це цілий комплекс масштабних культурно-мистецьких, освітніх, які здійснюються на Всеукраїнському рівні. Образ Тараса Григоровича – образ пророка, вчителя людства, образ безмежної любові до рідної України багато років приваблює митців, композиторів, художників, акторів.
Провісником знаменної дати і справжнім подарунком для столичної публіки стала чудова мистецька подія, яка відбулася 16 квітня у Національному музеї Тараса Шевченка у Києві. Це літературно-музична композиція «Не питайте свою долю», створена за мотивами творів Шевченка.
Безсмертна поезія звучала у виконанні Народної артистки України, Кавалера ордену Княгині Ольги III та II ступеня Раїси Недашківської у чудовому поєднанні з музикою лауреата міжнародних конкурсів, члена Національної ліги українських композиторів Олесі Сінчук. Приємно відзначити, що пані Раїса та пані Олеся родом із рідного Житомирського краю – Раїса Недашківська народилась і зростала у селі Старі Вороб’ї Малинського району, а дитинство та юність Олесі Сінчук пройшли у мальовничому Любарі.
Музично-театральне дійство відбулось за підтримки представництва в Україні фортепіанної австрійської фабрики «Brodmann» та асоціації фортепіанних майстрів-реставраторів Національної Всеукраїнської музичної спілки України. Як повідомив керівник представництва «Brodmann» в Україні Сергій Польовик, захід відбувся у рамках відкритого проекту «Музика в музеях Києва».
Могутні акорди фортепіано мов сильний порив вітру увірвались до музейної світлиці , підсилюючи віщі слова Тараса: «Реве та стогне Дніпр широкий…» І розпочалась сповідь душі української, трепетної, мов квітка, чистої та довірливої, осяяної любов’ю. Глядачі поринали у світ Шевченкових образів, відчуваючи, як болить серце дівоче, чекаючи коханого, як солодко у мріях поринати у спогади щасливі…Бринить чаруюча сопілка, неначе виспівує соловейко у гаю, звучать слова кохання…Кожне слово, кожен звук музики – наче втаємничена згадка про рай на Україні, щасливу сім’ю, материнство. Як мріяв про це Тарас Григорович!
Миттєві перевтілення виконавців композиції вражали, хвилювали, надихали. Ось вже стара мати ладнає за старого – і туга огортає серця глядачів, і похмурі та химерні співзвуччя оживають на клавішах рояля. Ось і тема ворожки – таємнича, сувора… А здалеку лунає вже мелодія козаченька молодого, що вертається до коханої дівчини… Та віщими дзвонами бринять Кобзареві слова: «Не питайте свою долю, само серце знає, кого любить…»
Довго не стихали бурхливі аплодисменти захоплених киян. Слово великого Кобзаря ще яскравіше засяяло на небосхилі української культури. Ми чуємо його, віще Слово, через століття, злітаємо серцем до вершин, щоб осягнути цей духовний заповіт для кожного з нас.
Оксана Нечай,
заслужений працівник культури України
