Виставка історичних матеріалів про потомків Недашківської громади
04.09.2021
4 вересня 2021 року делегація представників земляцтва на чолі з Першим віце-президентом МГО «Земляцтво житомирян», виконавчим директором Барановським Віктором Михайловичем взяла участь в урочистостях з нагоди святкування Дня села Недашки.
Цього разу на святкуванні Дня села, окрім традиційних святкувань, нагороджень, концерту, виставок місцевих майстрів та цікаво обладнаних фото зон відбулася дійсно цікава та унікальна подія.
До уваги односельців та гостей (а їх було чимало з інших сіл та міст) було представлено виставку історичних художньо оформлених матеріалів, що стосуються околичної шляхти та дворянства, потомки якої проживають у Недашківській громаді.
Створено генеалогічне дерево потомків одного з великих родів Зауської шляхти села Недашки 19-21 століть що об’єднало у собі 42 родових (сімейних) дерева.
До уваги відвідувачів були представлені – карта населених пунктів Овруцької та Зауської околичної шляхти 16-18 століть з нанесеними позначеннями сіл де мешкали родові поселення шляхтичів, карта 16-20 століть, яка охоплює родові села та хутори Недашківської шляхти, художньо оформлене зображення хутора Гойч часів другої половини 20 століття, Кодекс честі Шляхтича та багато інших історичних матеріалів. Багато відреставрованих стародавніх та сучасних фотографій мешканців села.
Автор проекту виставки – наш земляк, уродженець села Недашки, нині киянин Іван Михайлович Недашківський. З ним вдалося поспілкуватися на відкритті виставки журналістам газети «Малинські новини», яким Іван Михайлович розповів про свою колосальну і унікальну роботу.
- Іване Михайловичу, виставка архівних та фотоматеріалів, представлена Вами на Дні села Недашки, неабияк доповнила свято. Результати цієї роботи – вражаючі як за змістом, так і за кількістю. Адже навіть частина досить цікавих та ємких експонатів ледве вмістилися у фойє місцевого Будинку культури. Розкажіть, що відчуваєте, розуміючи, що роботу, яка тривала понад пять років (!), нарешті завершено. Чи її таки ще не завершено?
- Дозволю собі відразу Вас поправити. Третину експонатів ми не розмістили через брак місця. А роботу було здійснено дійсно колосальну. Її ще до кінця не завершено, вона продовжується. Маємо ще попрацювати детальніше по історії роду Дідківських яких в Недашках проживало з давніх часів не набагато менше ніж Недашківських.
- З чого розпочинався проект? Чим доповнювався? Чи вдалося досягнути мети?
- Мети в основному досягли. І це приємно. А розпочиналося усе із створення родового генеалогічного дерева — спочатку своєї родини де мої прадіди, діди, батьки і їх потомки. По закінченню зрозуміли, що інформації не вистачає. Почали цікавитися матеріалами з архівів. Знахідки в архівах вразили настільки що ми їх опрацьовували більше трьох років. Є плани роботи на майбутнє. Та робота що запланували на найближчий час думаю також займе декілька років.
- У яких архівах довелося попрацювати? Яким століттям (роком) датовані найстаріші документи?
- Насамперед у обласних архівах — Житомирському та Луцькому. Чому Луцькому? Бо Недашківська земля як і прилеглі раніше входила до Волинської губернії. Щодо документів, то це були метричні книжки, «Дело Волынского депутатского собрания о ”Дворянском происхождении лиц рода Недашковских», подібні справи і щодо роду Дідківських. А найстаріший документ датований 1570 роком. Він знаходиться у Московському державному архіві Древніх Актів. Цей документ – підтвердження «прав и вольностей» Недашківців підписаний королем Сигизмундом.
- Кому Ви завдячуєте у допомозі з проектом?
- Насамперед моїй сестрі Недашківській Тамарі Михайлівні з якою розпочинали роботу. Також Віктору Михайловичу Барановському – виконавчому директору Першому віце-президенту МГО «Земляцтво житомирян» в місті Києві, Василю Івановичу Тимошенку — кандидату історичних наук, директору міського краєзнавчого музею, талановитому дизайнеру Інні Андрійцевій що допомагала розробляти концепцію стилю документам та надала багатьом роботам дизайнерський привабливий вигляд. Велика подяка за надання значної допомоги кандидату історичних наук Білоус Наталії Олексіївні та кандидату історичних наук Іллясевич Олесі. Дуже велика частина роботи була виконана моїми синами — Володимиром та Олександром, а також братом Миколою, які надали допомогу у виконанні значної частини цієї багаторічної титанічної праці. Велика шана та подяка всій цій команді.
- Знаю, що наразі Ви плануєте видати ще й книгу. Про що вона?
- Це матеріали що стосуються історії села Недашки від часів Київської Русі, Литовської доби, доби часів Речі Посполитої, доби царської Росії, Радянської доби і до сьогодення. До того ж ми працюємо над історією школи, колгоспу, підприємства «Сільгосптехніка» та історією самих мешканців села.
- Прізвище Недашківський — досить поширене. Кажуть, Недашківських є декілька тисяч. І це лише в Україні. Та й за кордоном їх чимало. Чи доводилося Вам спілкуватися з кимось на тему роду чи родини? Чи цікаво їм це?
- Так, Недашківських дуже багато. Мені часто телефонують вихідці з Недашок що проживають в Україні та за кордоном – з Москви, Іркутська, Кемерово, Севастополя, Ізраїлю, Канади, Італії, Польщі. Ми не лише спілкуємося а й допомагаємо один одному з історичними документами, обмінюємось інформацією.
- Чимало роботи, певне, вдалося зробити й завдяки жителям Недашківської громади. Як односельці сприймали Ваші задуми? Якими матеріалами вдалося доповнити Ваш проект?
- Мої земляки ділилися спогадами для написання книжки, давали дуже цікаві історичні документи та фотографії які ми потім реставрували, описували. Історія пережитого — дуже цінна…
- Який період на вашу думку найскладніший в історії села Недашки та його мешканців?
- Це справді риторичне запитання…. !!!
Самі важкі часи це коли війни, коли гинуть люди, коли нещастя в домівках, коли діти залишаються сиротами а жінки вдовами. На жаль були такі часи і в Недашках – це коли відбулася жовтнева революція 1917 року, це коли після революції нова влада почала боротися з своїм же населенням, відбулося так зване розкуркулення а насправді було знищено дійсного господаря землі. Людей з своєї землі з своєї домівки позганяли в колгоспи а незадоволених примусово відправляли в Сибір, Калиму, Казахстан на примусові роботи. А хто відкрито виступав проти такої влади, то за рішеннями так званих трійок розстрілювали без суду. В 1938 році розстріляли і мого діда Возненко Івана Григоровича тільки тому що його сім’я мала власне господарство в тому числі 14 гектарів землі, 5 корів, 3 коней та інш., і на час розкуркулення він відкрито виступив проти таких дій нової влади. Залишилася вдовою моя бабуся Марія і двоє діточок сиротами. Таких випадків тільки по нашому селу були десятки. Багато хто відсидів великі терміни в тюрмах. Також велике горе принесла війна 1941-1945 років. Тільки з нашого села додому не повернулися більше ста мешканців.
- Наразі матеріали з виставки у Недашках, переїхали до Києва. Чи думаєте їх ще десь презентувати? Може, маєте ще якісь плани?
- До мене вже звернулися деякі мешканці Овруцької громади з проханням показати хоч частину матеріалів. Там же фактично представлена і частина історії Овруцької околичної шляхти, адже наша територія відносилася свого часу до Овруцького уїзду.
У подальших планах зробити музей поліського села та околичної шляхти Недашок. Хочемо, щоб Недашки мали свій герб та прапор. Працюємо над цим питанням. Чому б ні?
- Ну і наостанок. Як ставилася сімֹ’я до Вашої історичної справи у ході її підготовки? Авжеж вона тривала не рік і не два.
- З розумінням…., допомагали, як могли і чим могли. Недашківці ж це Недашківці. Інакше й не може бути…
